Включення інграми
ЄДИНИМ ДЖЕРЕЛОМ Душевних хвороб неорганічного походження та органічних психосоматичних захворювань є реактивний інграмний банк. Кожного разу, коли інграми, з яких складається цей банк, рестимулюються після моменту включення, реактивний розум впливає (за допомогою цих інграм) на аналітичний розум та організм.
У житті людини відбувається багато подій, про які вона знає і які, як ній здається, мають значний вплив на її душевний стан і заважають їй жити щасливо. Людина пам'ятає ці події і вважає їх причиною своїх неприємностей. Якоюсь мірою вона має рацію: вона, принаймні, пригадує ті події, які продовжують впливати на неї внаслідок наявності інграм. Вона не бачить самих інграм. Насправді вона навіть не знає (якщо тільки вона не знайома з Діанетикою), що інграми існують. І навіть у тому випадку, якщо вона знає про існування інграм, їхній вміст буде їй невідомий, доки вона не пройде терапію.
Можна легко продемонструвати, що будь-який момент, коли людина була нещасною, будучи «притомною», — момент, який містить сильний стрес або емоційний заряд, — не є причиною виникнення аберацій та психосоматичних захворювань. Ці моменти, звичайно, зіграли свою роль: вони були моментами включення.
Механізм включення інграми не дуже складний. Інграма №105, скажімо, являла собою момент «непритомності», коли ще не народжена дитина отримала удар від батька через тіло матері. Батько, знаючи або не знаючи про дитину, вимовив слова: «Чорт би тебе забрав, ти, брудна шльондра. Погань ти така!» Ця інграма зберігається там, де вона відбилася, — в реактивному банку. Вона може зберігатися там сімдесят років і так і не включитися. Вона містить записи про головний біль, про падіння тіла, про скрегіт зубів і про звуки роботи шлунка матері. І після народження дитина може почути будь-який із цих звуків багато разів, але при цьому включення інграми може й не відбутися.
Але одного дня батько сердиться на сина. Хлопчик втомлений, у нього температура, тобто його аналітичний розум діє не на повну силу. А в батька є певний набір інграм, які він драматизує, і описаний вище інцидент — одна з таких інграм. Батько вдаряє сина й каже: «Чорт би тебе забрав, погань ти така!» Хлопчик плаче. Вночі в нього болить голова і його фізичний стан різко погіршується. Він відчуває сильну ненависть до батька й страх перед ним. Інграма включилася. Тепер звук падаючого тіла, або скрегіт зубів, або найменший прояв гніву в голосі батька змусить хлопчика нервувати. Його здоров'я погіршиться. В нього почнуться головні болі.
Тепер цей хлопець стає дорослим. Якщо ми покопаємося в його минулому, то виявимо який-небудь лок, подібний до описаного вище моменту включення (хоча він може бути й закупорений). І тепер ми зможемо знайти не тільки момент включення — ми виявимо п'ятдесят або п'ятсот локів на одну лише цю тему. Людина, яка не знає Діанетики, могла б сказати, що життя цього хлопчика було зруйноване через те, що його бив батько; ця людина, не знаючи Діанетику, могла б спробувати повернути пацієнтові душевне здоров'я шляхом усунення цих локів.
У людини, як правило, є буквально тисячі, десятки тисяч локів. Усунути їх усі — це робота для Геракла. Кожна інграма людини може мати сотні локів (якщо ця інграма включена).
Якби біль і стрес приводили до вироблення умовного рефлексу, людство було б у дуже поганому стані. На щастя, цього не відбувається. Виглядає так, що це має місце, але видимість — це ше не факт. Можна подумати, що якби дитиною постійно помикали і якби її лаяли останніми словами, то в результаті в дитини виробився б «умовний рефлекс» вона повірила б, що це і є життя і що краще повстати проти такого життя.
Однак немає такої речі, як «вироблення умовних рефлексів». Павлову, можливо, й вдавалося доводити собак до божевілля багаторазовими експериментами: тут просто мало місце не дуже точне спостереження. Собак можна привчити робити ті чи інші речі. Але це не вироблення умовного рефлексу. Божевілля в собак (якщо воно дійсно мало місце) було викликане інграмами. Серія експериментів такого роду, проведених належним чином, доводить це твердження.
Хлопчикові, якому постійно говорили, що він погань (і стан якого погіршився, як могло б здатися, винятково через це), насправді стало гірше тільки від інграм. Той факт, що причина в інграмі, це сприятлива обставина. Може знадобитися якийсь час (кілька годин), для того щоб знайти цю інграму, але, коли вона буде полегшена або переміщена в стандартні банки пам'яті, всі її локи також опиняться в стандартних банках.
Ті люди, які намагалися допомогти іншим справитися з абераціями, не знаючи про інграми, звичайно ж, мали вкрай мало шансів на успіх. Почнемо з того, що самі локи можуть виявитися прихованими в реактивному банку. І ось у нас є пацієнт, який каже: «О, мій батько був не таким уже й поганим. Його можна назвати хорошою людиною». А коли інграма витягнута на поверхню, то ми разом з пацієнтом бачимо, що батько нерідко драматизував. Те, що пацієнт знає про своє минуле до роботи з інграмами, не заслуговує на особливу увагу. В іншому випадку пацієнт каже: «О, в мене було жахливе дитинство, просто жахливе дитинство. Мене сильно били». А перемістивши інграми в стандартні банки пам'яті, ми бачимо, що батьки жодного разу й пальцем не зачепили нашого пацієнта — ні щоб покарати, ні спересердя.