Короткий огляд

Діанетика (від грецького dia — «через» і nous — «розум» або «душа») — це наука про розум. Вона набагато простіша за фізику чи хімію, проте не поступається їм за точністю аксіом і значно перевершує їх у плані корисності. У Діанетиці було виявлено приховане джерело всіх психосоматичних захворювань людини й нераціональностей в її поведінці та мисленні й була pозроблена методика, яка дозволяє усувати їх з незмінним успіхом.

ДІАНЕТИКА В ДІЙСНОСТІ є сукупністю наук. Вона охоплює різні гуманітарні науки, в яких завдяки їй з'являється ряд точних і, таким чином, корисних принципів. Ця книга присвячена Індивідуальній Діанетиці і є посібником, в якому містяться всі необхідні інструменти як для налагодження міжособистісних стосунків, так і для роботи з розумом. Наведені тут методи дозволяють будь-якому кмітливому читачеві успішно усувати всі психосоматичні захворювання або порушення та розумові відхилення (аберації) неорганічного походження. I, що ще важливіше, за допомогою цих методів можна одержати діанетичного Кліра (індивідуума в оптимальному стані, чий інтелект значно перевищує рівень, який у сучасному світі виважається нормальним), або діанетичного Реліза (індивідуума, якии позбувся своїх наибільш серйозних тривог та хвороб. Стан Реліз можна одержати менш ніж за двадцять годин роботи; він перевершує все, чого можна досягти за кілька років психоаналізу, оскільки Реліз не повернеться в попередніи стан.

Діанетика – це точна наука, і її застосування можна порівняти з інженерною справою, хіба що воно простіше. Аксіоми Діанетики не слід вважати просто теорією, оскільки можна продемонструвати, що вони є досі невідкритими природними законами. Впродовж тисячоліть людині були відомі багато складових Діанетики, проте ці дані не були розподілені за важливістю й не були організовані у вигляді єдиного, точного знання. Поряд з уже відомими даними, хай навіть і не оціненими раніше, Діанетика містить багато нових відкриттів про мислення й розум.

Аксіоми Діанетики приведені в кінці цієї книги. Розуміння й застосування цих аксіом, які повністю охоплюють діяльність та мислення людини, дозволяє отримати точно визначені результати.

Діанетика відкрила — і це її перша заслуга, що проблеми мислення й роботи розуму можна вирішити в рамках скінченного всесвіту, іншими словами, всі дані, необхідні для вирішення проблем розумової діяльності й людських прагнень, можна виміряти, сприйняти й пізнати на досвіді як наукові істини, що не мають стосунку до містицизму або метафізики. Аксіоми Діанетики – це не припущення й не теорії (якими були попередні уявлення про розум), а закони, які можна піддати найретельнішим лабораторним та клінічним перевіркам.

Першим законом Діанетики є формулювання динамічного (рушійного) принципу існування.

ДИНАМІЧНИЙ ПРИНЦИП ІСНУВАННЯ – «ВИЖИВАЙ!»

Було виявлено, що будь-яка поведінка й будь-яка діяльність підкоряються цьому принципу. Те, що життя виживає, не нова ідея. Новою ідеєю є те, що виживання це єдине динамічне спонукання життя.

Виживання поділяється на чотири прагнення, які були названі «динаміками». Можна побачити, що виживання міститься в кожній з динамік, і, виходячи з хибної логіки, все виживання можна пояснити з погляду якоїсь однієї динаміки. Зокрема, можна сказати, що людина виживає тільки заради себе, й інтерпретувати будь-яку поведінку, виходячи з цього. Можна сказати, шо людина виживає тільки заради сексу, й інтерпретувати будь-яку поведінку, виходячи з цього. Можна сказати, що людина виживає тільки заради сексу, й інтерпретувати будь-яку поведінку, виходячи з цього. Можна сказати, що вона виживає тільки заради групи або людства, й, виходячи з цього, вивести рівняння, які пояснюють усі її починання і всю її поведінку. Це чотири рівняння виживання, і, здавалося б, кожне з них є правильним. Однак неможливо повністю відповісти на питання про те, якою є мета людини, якщо не визнати, що в кожній людині присутні всі чотири динаміки. Якщо скласти рівняння саме таким чином, стане можливо дуже точно оцінити поведінку індивідуума. Ці динаміки охоплюють діяльність як однієї людини, так і багатьох людей.

ПЕРША ДИНАМІКА: прагнення індивідуума досягти найвищого потенціалу виживання з точки зору себе самого й своїх безпосередніх симбіонтів.

ДРУГА ДИНАМІКА: прагнення індивідуума досягти найвищого потенціалу виживання за допомогою сексу — власне статевого акту, а також народження й виховання дітей.

ТРЕТЯ ДИНАМІКА: прагнення індивідуума досягти найвищого потенціалу виживання для групи, хай то громадської, політичної або расової, а також для симбіонтів цієї групи.

ЧЕТВЕРТА ДИНАМІКА: прагнення індивідуума досягти найвищого потенціалу виживання для людства й симбіонтів людства.

Маючи такі спонукання, індивідуум і суспільство прагнуть Виживати. І жодна діяльність людини не має під собою іншої основи: експерименти, дослідження й тривалі перевірки продемонстрували, що неаберований індивідуум – Клір — керується у своїх діях і рішеннях інтересами всіх перерахованих вище динамік, а не якоїсь однієї.

Отримати Кліра — що є метою діанетичної терапії — можна із психотика, невротика, душевнохворого, злочинця або нормальної людини, якщо в них немає органічних ушкоджень нервової системи. Клір — втілення вихідної природи людини, а людина, як незмінно виявляється, за природою своєю хороша. І тепер це встановлений науковий факт, а не чиясь думка.

Клір досяг стабільного стану дуже високого рівня. Він наполегливий, енергійний, з ентузіазмом прямує життям й отримує від нього задоволення. Ним рухають чотири вказані вище динаміки. Його раніше приховані здібності розкрилися повною мірою.

Якщо одна або декілька динамік блоковані, це викликає аберований стан, створює тенденцію до появи душевних розладів і психосоматичних захворювань, примушує людину робити нераціональні висновки і вдаватися – як і раніше прагнучи виживання — до руйнівних дій.

Діанетична технологія дозволяє, не використовуючи наркотики й ліки, гіпноз, хірургічне втручання, шок та інші штучні методи, усунути те, що, подібно греблі, блокує ті чи інші динаміки. Це робить можливим вільне протікання потоку на різних динаміках, і, звичайно ж, людина стає більш наполегливою в житті, а її розумові здібності сильно зростають.

Діанетика, завдяки притаманній їй точності, дозволяє за бажанням стримувати або вивільняти динаміки з незмінним успіхом.

Одне з відкриттів, зроблених у Діанетиці, полягало у виявленні прихованого джерела всіх душевних розладів неорганічного походження й психосоматичних захворювань. Це джерело залишалося невідомим упродовж тисячоліть, про його існування навіть не підозрювали, хоча його енергійно шукали. Щоб довести, що це дійсно те саме джерело, не потрібно проводити настільки ж ґрунтовні дослідження, які знадобилися б, щоб підтвердити зроблене Вільямом Гарвеєм відкриття циркуляції крові. Немає необхідності використовувати складне лабораторне обладнання: будь-яка кмітлива людина може провести відповідний дослід у будь-якій групі.

Як виявилося, джерелом аберації є суброзум, про існування якого раніше не підозрювали. Він веде свої власні записи й працює на нижчому рівні, ніж те, що людина вважає своїм «свідомим» розумом. У Діанетиці ми відмовилися від уявлення про несвідомий розум, оскільки було відкрито, що «несвідомий» розум — це єдиний розум, який завжди свідомий. У Діанетиці цей суброзум було названо реактивним розумом. Цей пережиток більш ранньої стадії еволюції людини має силу й владу на клітинному рівні. Він не «пам'ятає» — він робить записи й використовує їх лише для того, щоб викликати дії. Він не «мислить» — він вибирає записи й впливає з їх допомогою на «свідомий» розум і на тіло, причому без відома й згоди самого індивідуума. Єдина доступна індивідууму інформація про такий вплив зводиться до того, що іноді він усвідомлює нераціональність тих або інших своїх вчинків і не може зрозуміти, чому він так поводиться. Немає ніякого «цензора».

Реактивний розум діє винятково на основі фізичного болю й болісних емоцій. Він не здатний мислити відмінностями, він працює винятково за принципом «стимул — реакція». Саме за цим принципом функціонує розум тварин. Він не сприймає свої записи як пам'ять чи досвід, вони для нього є лише силою, яку йому потрібно знов активізувати. Його записи — це «інграми» (або «енграми»), тобто відбитки, створені на клітинному рівні, коли «свідомий» розум був «непритомним».

Коли людина перебуває під дією наркотиків, медичних препаратів або анестезії, як під час операції, або коли вона «знепритомніла» в результаті травми чи хвороби, її реактивний розум все одно працює на повну силу. Людина може не «усвідомлювати» того, що відбулося, але — як було виявлено в Діанетиці і як можна довести з її допомогою — все, що відбулося з людиною в цей період «непритомності», повністю і в деталях записано. Ця інформація не оцінюється свідомим розумом, не аналізується й не обмірковується. В будь-який момент у майбутньому вона може бути знову активізована схожими обставинами, які сприймає притомний індивідуум. Кожен раз, коли такий запис (інграма) знову активізується, вона отримує владу. Вона в тій чи іншій мірі вимикає свідомий розум, бере на себе керування центрами, що контролюють рухові функції організму, і нав'язує людині поведінку й дії, на які свідомий розум — сам індивідуум — ніколи б не погодився. І все ж інграми I керують ним як маріонеткою.

Таким чином, ворожі сили оточення проникають всередину людини без її відома й згоди, створюючи в ній внутрішній світ сили, який бореться не тільки із зовнішнім світом, але й із самою людиною. Аберація викликана тим, що було зроблено людині, а не тим, що було зроблено самою людиною.

Людство вже тривалий час мимоволі допомагає реактивному розуму, вважаючи, що, коли хтось «знепритомнів» через наркотики, медикаменти, хвороби, травми або анестезію, то він не здатний нічого записувати. Це дозволяє величезній кількості даних проникати в реактивний банк, оскільки ніхто не дбає про те, щоб зберігати тишу поряд з «непритомною» людиною. Винахід мови та її проникнення в інграмний банк реактивного розуму серйозно ускладнив механічні реакції. Інграми, в яких є словесний вміст, впливають на свідомий розум як команди. В результаті інграми набувають набагато більшої влади, ніж будь-який чинник зовнішнього світу. Розумову діяльність направляють та стимулюють нераціональні інграми. Розумові процеси порушуються не тільки через інграмні команди, але й через те, що реактивний розум знову викликає несвідомість, знижуючи саму здатність мислити. Через це лише небагатьом людям доступно більш ніж 10 відсотків їхньої потенційної здатності усвідомлювати.

Фізичний біль та болісні емоції всього життя містяться (у вигляді записів) в інграмному банку – неважливо, «знає» людина про це чи ні. Ніщо не забувається. Увесь фізичний біль і всі болісні емоції, неважливо, наскільки людина впевнена, що вона вже з ними розібралася, здатні знову впливати на неї з цього прихованого рівня, якщо тільки цей біль не усунути за допомогою діанетичної терапії.

Інграми й лише інграми викликають аберацію та психосоматичні захворювання.

Суть діанетичної терапії можна викласти дуже стисло. Діанетика прибирає весь біль, пережитий у житті. Коли цей біль стертий з інграмного банка й поміщений на зберігання як пам'ять та досвід у банки пам'яті, всі аберації й психосоматичні захворювання зникають, динаміки повністю відновлюються, а індивідуум відроджується в розумовому та фізичному плані. Діанетика залишає людині всю її пам'ять, але без болю. Всебічні перевірки продемонстрували, що прихований біль не є чимось необхідним, навпаки, він завжди й незмінно завдає шкоди здоров'ю, здібностям, щастю та потенціалу виживання. Він не має ніякої цінності для виживання.

Іншим відкриттям став метод поміщати біль на зберігання в банки пам'яті як досвід. Людина, сама того не знаючи, володіє ще одним способом згадування. Деякі люди знали про цей спосіб і використовували його, не усвідомлюючи, що вони роблять, і не усвідомлюючи, що людство в цілому не підозрювало про можливість чогось подібного. Це повернення. Будучи повністю притомною, без допомоги будь-яких наркотичних препаратів, людина може повернутися в будь-який період свого життя, якщо інграми не створюють їй перепон. У Діанетиці були розроблені методи, що дозволяють обходити ці перепони й зводити їх з п'єдесталу Могутнього Невідомого, переводячи в категорію корисної пам'яті.

У цій терапії використовується так зване діанетичне ревері. Людина, що одержує терапію, сидить або лежить у тихій кімнаті; разом з нею там перебуває її друг або професійний терапевт, який виступає в ролі одитора. Одитор спонукає пацієнта спрямувати увагу на самого себе, а потім переміщатися в різні періоди свого життя; для цього він просто каже пацієнту «йти туди», а не «згадувати».

Уся терапія здійснюється не за рахунок згадування чи асоціювання, а за рахунок переміщення по траку (тобто «доріжці») часу. В кожної людини є трак часу. Він починається з початком життя й закінчується смертю. Це повний запис подій життя в їх послідовності від входу до виходу».

Свідомий розум у Діанетиці має дещо більш точну назву — аналітичний розум. Аналітичний розум складається з «Я» (центра усвідомлення), всіх обчислювальних здібностей людини й стандартних банків пам'яті, що містять усі сприйняття, одержані в минулому, коли людина перебувала в притомному стані чи просто спала (тобто весь той матеріал, який не є інграмним). У стандартних банках присутні всі дані, там записано все (якщо в людини немає фізичних вад органічного характеру) — всі рухи, колір, звуки, запахи, дотикові й інші відчуття. «Я» може бути не в змозі вступати в контакт із вмістом своїх стандартних банків через реактивні дані, які відгороджують частину стандартних банків від погляду «Я». Якщо очистити «Я» індивідуума від реактивного розуму, воно зможе діставатися до будь-яких моментів свого життя, без напруги або незручності, й сприймати все, що воно коли-небудь відчувало, згадуючи весь рух і колір, всі звуки (зокрема їхній тембр) та інші сприйняття. В Діанетиці було відкрито, що в стандартних банках пам'яті присутні всі дані й що цих даних величезна кількість; а ще одним відкриттям стало розуміння тієї ролі, яку грає відновлення цих даних у пам'яті.

Одитор управляє рухом «Я» пацієнта по траку часу. Пацієнт усвідомлює все, що відбувається, він повністю контролює себе й може повернутися в теперішній час у будь-який момент, коли забажає. Ані гіпноз, ані інші засоби не використовуються. Людина, можливо, й не знала, що вона здатна це робити, однак це просто.

Одитор, використовуючи точні методи, відновлює дані з найбільш ранніх моментів «непритомності» в житті пацієнта, і під «непритомністю» мається на увазі та, що викликана шоком чи болем, а не є всього лише відсутністю усвідомлення. Таким чином пацієнт вступає в контакт з інграмами, які записані на клітинному рівні. Одитор повертає пацієнта до таких моментів і проводить його через них, пацієнт знову переживає їх кілька разів, унаслідок чого вони стираються й автоматично поміщаються на зберігання як стандартна пам'ять. Наскільки пацієнт та одитор можуть виявити, весь інцидент тепер зник і більше не існує. Якщо вони як слід пошукають у стандартних банках, вони знову виявлять цей інцидент, але вже з позначкою «Колись був аберуючим, не допускати, щоб у такому вигляді потрапляв у комп'ютер». У більш пізні ділянки «непритомності» не можна проникнути доти, поки не стерті більш ранні.

Дискомфорт, який відчуває пацієнт, незначний. Йому переважно чинять опір інграмні команди, які нав'язують йому різні емоції та реакції.

Людина, що досягла стану Реліз, ще не набула здатності згадувати все повністю. Клір має повну пам'ять про все своє життя. Додатковою нагородою для нього є здатність отримувати фотографічно точні спогади — в кольорі, з рухом, звуком і так далі, — а також оптимальна здатність проводити розрахунки.

У Реліза психосоматичні захворювання, як правило, зведені до такого рівня, що більше не турбують його. У Кліра більше немає психосоматичних захворювань, і вони не повернуться, оскільки самé їх джерело було усунуте назавжди.

Діанетичного Реліза можна порівняти з тим, кого зараз вважають нормальною людиною або хто перебуває в трохи кращому стані. Різниця між діанетичним Кліром і нормальною людиною така сама, як між нормальною й повністю божевільною.

Діанетика, завдяки своїм численним відкриттям, своїм аксіомам, методикам та організації даних, проливає світло на різні проблеми. В ході розвитку цієї науки відкрилося багато вражаючих даних: адже коли маєш справу з природними законами й вимірюваними реальностями, які дозволяють незмінно одержувати певні результати, потрібно приймати те, що вважає правильним сама Природа, а не те, що приємно чи бажано. Коли маєш справу з фактами, а не з теорією, і вперше дивишся на механізми, що рухають людиною, деякі речі стають для тебе повною несподіванкою, подібно тому як биття серця свого часу стало несподіванкою для Гарвея або поведінка дріжджів — для Пастера. Кров циркулює не тому, що Гарвей сказав, що вона циркулює або може циркулювати. Вона циркулює й циркулювала століттями. Гарвей був достатньо кмітливим і спостережливим, щоб виявити це. Те саме можна сказати про Пастера й про інших дослідників, що проникали у сферу явищ раніше невідомих або неперевірених.

Той факт, що аналітичний розум за своєю природою є досконалим і його структура така, що зберігається можливість відновити й не найменш важливе дане, розкрити його повний потенціал, виявлене в Діанетиці. Те, що людина хороша (як було встановлено в ході ретельних досліджень), не було великою несподіванкою, а ось те, що в неаберованої людини зло викликає цілковиту відразу й що при цьому така людина здобуває величезну силу, було вражаючим, оскільки дуже довго, ще з часів Платона, різні авторитети помилково вважали, що саме аберація є джерелом сили й честолюбних прагнень. Те, що в людини є механізм, який з диявольською точністю записує все, коли людина, як очевидно, є «непритомною» (на що вказують всі варті довіри перевірки), виявилося абсолютно новим і несподіваним.

Звичайна людина ніколи не відкидала зв'язок між внутрішньоутробним життям і розумовими здібностями: впродовж незліченних століть люди були занепокоєні «передпологовим впливом». Для психіатра, психолога й психоаналітика пренатальна (передпологова) пам'ять давно стала фактом, оскільки вважалося, що «внутрішньоутробні спогади» впливають на розум дорослої людини. Проте вплив передпологового періоду на розум став цілковитою несподіванкою для Діанетики, й спочатку це спостереження було сприйнято зовсім не з радістю. Незважаючи на теперішні переконання (які не є науковим фактом), що плід має пам'ять, психіатри та інші вважали також, що в людини не може бути пам'яті доти, поки її нерви не покриються мієліновою оболонкою. В Діанетиці це викликало таке саме замішання, як і в психіатрії. Після інтенсивної роботи впродовж кількох років у Діанетиці було точно встановлено, який вплив у подальшому має пренатальне життя на розум.

Знайдуться люди, які через свою необізнаність почнуть говорити, що Діанетика «вірить» у пренатальну пам'ять. Так от, Діанетика безумовно не вірить у пренатальну пам'ять, не кажучи вже про те, що точна наука не може «вірити» — вона встановлює й доводить факти. Діанетиці довелося вторгнутися в галузь цитології і біології та дійти до багатьох висновків у ході досліджень; їй довелося виявити реактивний розум і приховані інграмні банки, про які ніхто нічого не знав, до того як вона зіткнулася з «пренатальними» проблемами. Було виявлено, що запис інграм здійснюється, ймовірно, на клітинному рівні й що інграмний банк міститься в клітинах. Потім було встановлено, що клітини, які відтворюють себе з покоління в покоління всередині організму, очевидно, несуть із собою власні банки пам'яті. Клітина – це перший рівень структури тіла, базовий будівельний блок. Клітини створили аналітичний розум. Вони використовують, немов батіг, реактивний розум. Там, де є людські клітини, можуть бути інграми. Людські клітини починають формуватися із зиготи; розвиваючись, вони перетворюються на ембріон, стають плодом і врешті-решт – немовлям. На кожній з перерахованих стадій організм здатний реагувати. На кожній стадії розвитку цієї колонії клітин ми маємо справу з повноцінними клітинами, здатними записувати інграми. В Діанетиці пренатальна пам'ять не розглядається, оскільки стандартні банки, які одного дня почнуть служити остаточно сформованому аналайзеру немовляти, дитини, дорослої людини, ще самі не сформувалися повністю. Для діанетичної терапії не існує ні «пам'яті», ні «досвіду» до тих пір, поки нерви не покриються оболонкою. Проте діанетичну терапію цікавлять інграми, а не пам'ять, записи, а не досвід. І скрізь, де є людські клітини, цілком можуть існувати інграми (що можна продемонструвати), і якщо присутній фізичний біль, то інграми створюються (що теж можна продемонструвати).

Інграма — це запис, схожий на нерівності в доріжці грамплатівки: це повний запис усього, що відбувалося в момент болю. Діанетика за допомогою своїх методик може виявити будь-яку інграму, сховану клітинами, і в ході терапії пацієнт часто виявляє себе на пренатальному клітинному траку часу. Там він знаходить інграми – він і потрапляє туди тільки тому, що там є інграми. Народження — це інграма, й воно відновлюється за допомогою Діанетики як запис, а не як пам'ять. За допомогою повернення, використовуючи додатковий відрізок на траку часу людини, що існує винятково на клітинному рівні, накопичений біль зиготи можна знайти й усунути, і це дійсно відбувається. Це не пам'ять. Це те, що впливало на аналітичний розум і затуляло від нього стандартні банки, в яких зберігається пам'ять. Усе це дуже сильно відрізняється від пренатальної пам'яті. За допомогою Діанетики можна знайти пренатальні інграми й виявити, що вони викликають велику кількість аберацій. Крім того, можна помітити, що жоден пацієнт не відчуває ніякої туги за материнською утробою, просто іноді (як у випадку деяких регресивних психозів) інграми наказують йому повернутися туди й до того ж намагаються змінити тіло пацієнта так, щоб воно було схожим на плід.

Пренатальне життя обговорюється тут так детально для того, щоб читач одержав загальне уявлення про цей предмет. Ми маємо справу з точною наукою, з чіткими аксіомами й новими методами застосування. Завдяки всьому цьому ми отримуємо контроль над аберацією та психосоматичними захворюваннями й робимо наступний крок в еволюції людини, ще сильніше збільшуючи розрив між нею та її далекими родичами із царства тварин.